ГоловнаРеєстраціяВхід Сб, 19.10.2019, 13:09
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Опитування
Ви - наш відвідувач:
Всього відповідей: 95
Контакти
Погода
 До уваги батьків!

   В зв’язку з розвитком сучасних технологій наша діти все більше починають до них прив’язуватися і ми теж. На даний час неможливо уявити свого життя без комп’ютера, ноутбука, айфону і Інтернету. Тому це не щось страшне, дике, незнайоме, а засіб для розмови, пошуку корисної інформації. Але це усе добре до певного часу, тому ми перестаємо помічати в реальному часі тих хто нас оточує. І тоді вони розпочинають жити своїм життям і психічно перебувають в своєму віртуальному світі, в світі друзів, ігор, різних програм, які їх розуміють а не ми.

   Ось тому повинні дати собі запитання, чому їм там цікавіше, а ніж з нами? Можливо деяку відповідь на це запитання надам вам  в цій доповіді.

Єдиний герой

   Гратися  в якусь комп'ютерну гру сьогодні не просто модно, але навіть якось прийнято. Своя улюблена, персональна гра може бути як в авторитетного посадовця, так і в юнака, якому  тільки вчора купили комп'ютер. Хто не грається вже навіть виділяється з загальної маси своїх співвітчизників. Чому існує така потреба в віртуальній грі? Дехто каже, що так перемикаєшся на деякий час на щось інше, щоб відпочити. А може повністю відмикаєшся від повсякденності? Якщо в традиційних національних культурах грою можна назвати розвиваючий відпочинок, то сьогодні це просто вихід в іншу реальність.

   Я не гравець, але багато близьких для мене людей буквально живуть в грі і страждають від цього. Ці роздуми породжені скоріше за все співчуттям. Мій знайомий розповів що  ще в напружені 90-ті зібрали останні копійки, щоб купити для молодшого брата комп'ютер і диски з іграми. Вони це зробили заради того, щоб допомогти йому вибратись з-під негативного впливу «вуличних героїв». Хоч він і розчинився  в світі віртуальних авторитетів, зате в домашньому теплі. З часом лід його неприязні розтанув і він пішов по життю своїми шляхами, а не "а може не хочечи", куди поведуть. Однак зовсім не творці віртуальних ігор ведуть. Візуальне та сюжетне наповнення гри — це просто акварель та аркуш для того, щоб людина сама з себе творила свою віртуаль: тьмяний світ в білому світі.

   Не варто думати, що гра, особливо коли в неї грають вже цілком соціально сформовані дорослі люди, це якесь абстраговане від щоденних проблем дійство. Гра - це життя в собі і для себе. В свій час знаменитий дослідник ігрової культури Хейзінге говорив, що гра формує основні принципи світогляду особистості, стратегічний напрямок її життя, її духовний образ.

   Віртуальна гра не відтворює якусь епічну сагу, в якій є герої, на яких хочеться бути схожими, повторити їх великий подвиг в своєму маленькому житті. Той, хто тримає в руках джойстик («мишку») - єдиний герой. Ми всі прості люди спимо, а геймер стоїть на чатах цілу ніч. Ми не бачимо того, що бачить він і не розуміємо того, що він знає. Він рятує світ від химер, що хочуть захопити нашу планету, хоча сам напевно не помічає, що давно знаходиться в полоні.

   Суть людини полягає в тому, куди направлена думка людини, чий досвід вона закарбовує на ніжній тканині свого серця. «Де скарб ваш там буде і серце ваше» (Мф6,21).

   Якщо я, наприклад, більше люблю свого батька ніж матір, то його життєвий досвід буде для мене визначальним в подальшому житті. Якщо ж я так і не зміг нікого полюбити в своєму житті, то питання стоїть дуже круто: «Хто я є?». Люди зв'язані одне з одним і залежні одне від одного, ми можемо зрозуміти себе тільки в зв'язку з іншими людьми. Коли людина не може змиритися з цією обмеженістю, підкреслює свою незалежність від оточуючих , вона втрачає себе. Вона занурюється в віртуальний світ мрій і фантазій про себе. «Зло не суще, - писав св. Афанасій Александрійський, - але люди із втратою правильного розуміння доброго, самі по собі, за своїм власним бажанням почали мислити і мріяти не суще ». Сучасні технології ігрової індустрії продукують цей «не сущий» світ людської душі максимально наближеним до реальності.

   Однак ми не будемо драматизувати ситуацію і говорити про те, що всі ці «стрілялки», «броділки» чи «стратегії» від диявола. Нам цікаві не самі ігри, а образ людини в площині цієї сучасної субкультури. Іншими словами, в що вона вірить, куди направлений вектор її пошуку, до чого приліплюється її серце?

   «Людина сама по собі, що покладається тільки на себе, тобто без Христа, бачить навколо себе одних ворогів, створює їх собі, з ними бореться, і від них знемагає»,- пише в своїх листах до дітей С. Фудель. Його діти ще не були знайомі з комп'ютером чи гральними приставками. Вони не вибирали собі ворогів, зброю і своє власне лице позитивного героя, що долає рівень за рівнем для того щоб стати незрівнянним. Вони не створювали під себе штучний простір війни, а стикалися з тим, що не очікували ні від ворога ні від себе. І все таки це були світлі, чуйні люди, хоча й бачили навколо себе криваві реалії Другої Світової війни. Звіриний стогін металу, заглушував плач і скорботи. Лінія фронту проходила по землях і серцях людей.

   В реальній війні люди не стають гіршими. Якщо людина була добра, вона стає ще кращою, якщо ж зла - ще гіршою. В тих стратегічних задачах, які ставить перед гравцем «стрілялка», хороші якості людини можуть бути тільки засобом. Над серцем превалює розсудок, а над розсудком сліпа пристрасть, жадоба досягти результату.

   Одна бабуся розповідала, як один німецький офіцер під час війни і епідемії чуми кожного ранку залишав на порозі хліб, молоко і ліки. Таким чином він врятував її родину від вимирання. В реальній війні краще людяне перемагає гірше, холодне, раціональне начало зла: на фоні пітьми краще видно світло. В комп'ютерній грі цей людський фактор просто затримка, втрата часу, за це не нараховуються бали, якщо взагалі такі речі можливо якось оцінити, передати, зобразити в цифрових величинах. «Вся істота людська складається із відчуттів голоду, образ, втрат і страху перед смертю, - пише А.Чехов в своїй «Палаті №6»,- її можна любити чи ненавидіти, але її не можна ігнорувати. В цих відчуттях все життя». Висушіть все це з свого серця як воду і ви отримаєте суху дерть віртуальної гри.

   Що відчуває сучасна людина, коли сідаючи за комп, поринає в віртуальний світ штучно сконструйованої війни чи якоїсь іншої ігрової ситуації? Замість того, щоб прощати, вона перемагає, замість того, щоб поступитися в чомусь, вона добивається свого. Вона живе в світі абсолютних крайностей, а де крайності там жорстокість. Вона чує штучно сконструйовані вибухи і не дає при цьому ціни людському стражданню, вона не дивиться в очі того, кого збирається в цей момент вбити - це сліпа ненависть. І саме головне - вона байдужа, тому що ні чим не - жертвує ні за кого. Два геймера, що чинять герць на клавіатурі, можуть не впізнати одне одного на вулиці. Хоча два солдати, що знаходяться по різні сторони фронту після війни, чи може в вічності потиснуть одне одному руки, тому що виконували єдиний обов'язок, кожен перед своєю батьківщиною.

   Гра в традиційних культурах завжди була цінна тим, що людина вчиться в абстрагованій від буденності ситуації робити правильний моральний вибір. Коли я в дитинстві сконструював свій перший лук і меч після перегляду фільму «РобінГуд», то шукав не ціль для випробування зброї, а кого б захистити. Ціна мого правильного чи неправильного вибору вимірювалась синцями на тілі. Сучасні ігрові технології мінімалізують активність душі й тіла в грі. Натомість вони глушать всі сенсорні канали людської психіки розмаїттям спец ефектів. Душа не може насититись різноманіттям емоційних переживань. Психіка людини потребує з кожним разом ще більше вражень допоки не втомиться вщент, та так, що навіть посуду нема змоги помити.

   Кожна нова ситуація в грі не передбачає вибору, роздумів вагань , вона стимулює рефлекс. Іншими словами, вона шукає в природі людини яку-небудь пристрасть і розвиває її. «В наших душах приховано безліч пристрастей, вони проявляються тоді, коли з'являються речі, котрі збуджують їх» (Максим Сповідник). Скажемо відверто, сідаючи за комп'ютерну гру, людина не відпочиває, а просто відпускає себе. Якщо душевна чи тілесна неміч, або якісь обставини стримують пориви озлоби в звичайних життєвих ситуаціях, в віртуальному світі все цьому сприяє. «Звідки ворожнеча чи чвари між вами? Чи не від пожадливостей ваших, що воюють у тілах ваших?» (Як4,1). Висковзнувши в комп'ютер від конфлікту з ближніми, ми не погашаємо ненависть, а поглиблюємо її. Замикаючись на собі, людина обов'язково вимикає все те зовнішнє, що змушує сумніватись в собі. "Самодостатність — реальне зло" (о. Георгій Флоровський).

   Образ негативного героя в віртуальній грі огидний ззовні, однак позитивний герой внутрішньо такий же. Зло не перемагається злом, зло перемагається гнівом. Гнів - це Богом дана властивість душі відкидати темне і чуже від свого порогу. Поза межами любові, жертовності гнів сам по собі знищить людину. «Як голову відсікають від змія, так і від гніву потрібно відсікати отруту пристрасті»,- писав прп. Іоанн Лествічнік.

   Ігровий сценарій в більшості комерційних ігор скомпонований так, щоб людина відчувала себе комфортно. Щоб ніякий внутрішній голос, який називається совістю, не шумів і не заважав, зло романтизується і речі не називаються своїми іменами. Однак коли ціна досконалості гравця вимірюється кількістю жертв, хоча б вони й зображалися в вигляді огидних бісенят, це безпринципне місиво однозначно доброчинністю не назвеш. Ви запитаєте: чому, адже ніхто з живих від цього не постраждав? Той, хто грає, точно від цього добрішим не став і це найголовніше.

   Якщо людина не йде вгору, значить вона падає. Про це попереджав Честертонівський о. Браун, звертаючись до віртуоза-розбійника Фламбо: «Багато я знав людей, котрі починали так, як ви, благородними розбійниками, веселими викрадачами в багатіїв і закінчували в відчаї і бруді. Можна триматися на одному рівні добра, але нікому, ніколи не вдавалось утриматись на одному рівні зла».

   Один з моїх друзів брав участь в реальній війні. Тепер він не їздить на море, тому що узбережжя нагадує про кров, перемішану з піском, і буквально не переносить комп'ютерних ігор "стрілялок" і "стратегій": «Коли граються пацани, то це зрозуміло, вони ще просто не перехворіли, а от коли тим, хто реально вбивав ще хочеться «постріляти», то це просто хвороба».

   Віртуальна гра не нав'язує зло, вона ще більш поглиблює той настрій душі, який от-от розродиться ділом. Добра якість душі чи зла проявляється в наших вчинках, це можливо розсудити завдяки зовнішнім щодо нас критеріям. Наприклад прирівнюючи своє життя до того морального кодексу, який ми для себе вибираємо. Іноді ми можемо відчувати, що оточуючі люди уникають спілкування з нами. Програми комп'ютерних ігор допомагають довгий час не виходити на світ Божий, уникати зустрічей з людьми. Єдиним орієнтиром в духовному поступі особистості залишається власне «Я» людини. Куди він веде і на що спрямовує особистість? Думаю на це запитання дуже вдало відповів  філософ Лев Карсавін: «Гріх - кругообіг в собі».

   Людина не цінить свого життя, тому що думає, що воно належить тільки їй одній. Коли людина стає геймером в дев'яносто дев'яти випадків із ста, вона перестає бути батьком, матір'ю, сином, студентом, колегою... Душа не може ділитись на два. Вона може бути всеціло в чомусь одному - або в житті, або жити в грі. Коли живеш чимось одним до всього іншого залишаєшся байдужим. Якщо зброєю ми можемо вбити тіло людини, то байдужістю душі тих, кому ми дорогі. «Не тіште себе думкою, що ви залишаєте сім'ю, тому що вас манить мистецтво чи пізнання. Ви просто втікаєте віл непосильного пізнання людей і від немислимого мистецтва життя... Сильна людина, зовсім хороша, знайде радість там, куди її закинула доля. Великому герою добре вдома» Г. К. Честертон.

    Нам дається одне життя, роблячи неправильний вибір, ми ризикуємо його втратити і залишитись одинаком. На віртуальних путях геймеру дається декілька життів для того, щоб досягти таки свого. На земних шляхах потрібно від свого відмовитися, щоб зберегти хоча б щось одне і жити з людьми.

   Шановні батьки, усі присутні, ми повинні розуміти що найціннішій дар – це життя. А священний дар – це життя заради наших рідних, близьких  які нас оточують і потребують нашої уваги,  любові і розуміння в їхньому особистому житті. Тому нам  з вами необхідно жити більше не для себе а для тих хто нас оточує, хто отримує від нас хороший приклад терпіння та любові.

 

З повагою голова районної батьківської ради

Назарчук Микола Васильович

 

Відділ освіти, молоді та спорту Ізяславської РДА © 2019
Форма входу
Пошук
Важливо
Годинник
Важливі сайти
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0